|
НОТАТКИ З "БОРХЕСІВСЬКОГО" САДУ№51,апрельАлла ТАТАРЕНКО
Дорога перекладів до читачів нерідко буває звивистою і сповненою несподіваних віражів, особливо коли перекладачеві доводиться самому шукати видавців, вагомі аргументи, чому саме ця, а не інша книжка заслуговує на честь вийти у вашій країні, вигадувати карколомні комбінації міжнародного видавничого «бартеру». Взявшись за перекладацьку справу, ви входите до борхесівського саду, де стежки розгалужуються, манячи перекладача за собою… Такою сповненою пригод прогулянкою літературним садом виявилася історія виходу в світ роману Ю.Андруховича «Перверзія». Спочатку львівські перекладачі з сербської, натхненні згодою директора видавництва ВНТЛ «Класика» В. Дмитерка (котрому завдячуємо вихід українською знакових творів класиків сербської літератури Д.Кіша, М.Павича, М.Капора) видати антологію сучасного сербського оповідання, заходилися шукати шляхів виконання його умови. А умова була проста: знайти у Сербії видавця, який би погодився видати антологію сучасного українського оповідання. Оскільки я могла похвалитися знайомством із сербськими видавцями, справа видавалася цілком здійснимою. Василь Габор взявся укладати антологію для сербів, а я –шукати у Сербії бажаючих її видати. Белградські видавці виявилися обережними. Ніхто не відмовлявся, але й давати остаточну згоду особливо не квапився. Бо фінансової підтримки пообіцяти я їм не могла, а оповідання – не найулюбленіший жанр більшості видавців, незалежно від країни… Залишившись у Белграді на день після закінчення конференції, я присвятила його відвідинам можливих учасників спільного проекту. Через кілька годин пересуватися я могла лише в таксі – по-перше, інакше не встигала, а по-друге, замість згоди на видання української антології мені дарували багато гарних книжок. Однак, я, попри вигоди таксі, таки спізнилася на останню перед-зустріч того дня – великий друг української літератури (нині – професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка) д-р Деян Айдачич, який мав відвести мене у видавництво «Кліо» до свого приятеля Зорана Хамовича, чекав мене під філологічним факультетом п'ятнадцять хвилин. Знервована, але радісна, що застала колегу на домовленому місці (це було в 2000 році, в епоху, коли у мене не було мобільного!) я вискочила з машини. І тільки за кілька хвилин зрозуміла, що залишила в таксі всі пакети з цінними книжками… Якою ж була радість, коли ще за кілька хвилин до нас під’їхав таксист і повернув мені мій літературний скарб! Це було гарним знаком. Головний редактор видавництва «Кліо» вислухав мене, підтвердив, що вони мають серію перекладних антологій і додав, що охочіше видав би якийсь гарний український роман. А антологію, можливо, колись згодом… На запитання, який роман я би порадила, відповідь була миттєвою: «Перверзія»! Спочатку я про нього розповіла, пізніше написала резюме, а потім мене запитали, чи не хочу я перекласти цей твір. Мій перекладацький досвід на той момент був «нереверсивним»: я перекладала з сербської на українську, але не vice versa… І невідомо, чи взялася би за цю справу, якби не ще один, на перший погляд цілком окремий, проект (ба, навіть два!). У Львові тоді діяв чудовий міжнародний проект – «Перекладацька майстерня», натхненницею і невтомним організатором якої була знана перекладачка Марія Габлевич. З Сербії у ньому мав взяти участь знаний літературознавець Янко Рамач, тож я трохи допомагала у встановленні і підтриманні електронних контактів. В момент остаточного оформлення списків учасників до мене написала завідувачка кафедри україністики Белградського університету проф. Людмила Попович і попросила посприяти організації приїзду до Львова її молодої і талановитої асистентки Мілени Іванович. Дівчина викладає українську, а ніколи не була в Україні. І в момент, коли вже домовилися про приватний обмін візитами з молодою сербісткою Марією Василишин, виявилося, що Янко Рамач приїхати не зможе. На його місце запросили Мілену Іванович.
Можна довго і емоційно розповідати про творчу атмосферу, яка панувала на «Перекладацькій майстерні» в Яремчі, про мальовничі Карпати, про зустрічі з цікавими людьми… Скажу лише, що для цієї розповіді надзвичайно важливим було те, що однією з тем для обговорення була рецепція творчості Юрія Андруховича в інших країнах і проблеми її перекладу, а відбувалося це обговорення у присутності й за участі самого автора! Перекладачі Андруховича з США, Австрії, Польщі, Болгарії презентували свої досягнення, а ми з Міленою слухали, слухали… і вирішили перекласти два фрагменти з «Перверзії» і прочитати їх на одному з таких засідань. Обрали ми славнозвісний лист-запрошення від організаторів венеційського семінару і не менш спокусливий для перекладача список імен Перфецького. Задоволення від перекладу було неймовірне! Ми разом підшукували слова, тішилися, коли вони були «саме тими», сміялися до сліз і з нетерпінням чекали «прем’єри». Коли цей момент настав і я урочисто зачитала наш доробок, з усіх присутніх у залі сміялася лише Наталя Чорпіта. Бо лише вона як перекладачка з сербської розуміла, що ми зробили. Хотів це знати і сам автор… На його прохання я переклала «назад», на українську, наш «переспів». «Тільки не зробіть з мого героя серба», − висловив свої побоювання письменник. І справді, захопившись адаптацією імен до сербського культурного контексту, щоби вони викликали таку ж асоціативну реакцію у сербського читача, як читання оригіналу у читача українського, ми, напевно, зробили Перфецького ну, хоча б напів-сербом. Негайно дослухавшись до критики, ми поміняли деякі імена на нейтральніші, ще трохи відшліфували текст… і відчули бажання продовжити працювати. Тоді ота туманна перспектива видання «Перверзії» сербською і почала набувати рис конкретного проекту. Почалася чудова авантюра перекладу у «чотири руки». Ми поділили роман на дві частини, за «голосами» героїв. Оскільки «Перверзія» має фрагментарну структуру, в якій чергуються свідчення протагоніста, інших героїв, документи тощо, такий метод виявився можливим. Ми «озвучували» «своїх» героїв, змінюючи тональність, дослухаючись до ритму тексту. Завершивши певну частину, обмінювалися текстами перекладів і уважно вивіряли переклад колеги, пропонуючи свої версії, шукаючи разом третій, четвертий… (та хто б їх рахував!) варіант. Тексти перекладів подорожували електронною поштою, витягувалися з сумочок у кафе Белграда і Львова, де ми збиралися на «живі» наради. І на дні народження колєжанки, у момент, коли іменинниця вийшла на кухню за тортом, перекладачки змовницьки посміхнулися і мовчки потягнулися до своїх паперів… Шкода було згаяти ці хвилини. Робота була дуже нелегкою, адже перекладати грайливий у мовному плані текст (так, ніби він написаний цією мовою) важче, аніж текст із стабільними значеннями слів. Але яке ж то задоволення! Після перекладу імпровізації Перфецького («За що, Італіє, я так тебе люблю?») почувалася так, ніби попрацювала вантажником. Бо потрібно було зберегти легкість імпровізації, її грайливість, і водночас внутрішню, мовно-ритмічну, логіку поєднання слів і тем. І звичайно ж, її удавану випадковість, таємні наміри тексту і самого Перфецького, натхненного спогляданням Альп і Адиного вушка. До улюблених належить і розділ 22 (потік свідомості Перфецького), коли потрібно було непомітно поміняти мовний і культурологічний код, досягнувши адекватного результату. Текст дозволив двом пильним читачкам наблизитись до нього, відкрити маленькі, але важливі таємниці мікроструктури, відчути його пульс. І це було найпершою нагородою за місяці наполегливої праці. Наступною було свято виходу у світ нашої книжки (так, не дивуйтеся, перекладачі радіють виходу перекладів не менше, ніж автори!). Сербський переклад «Перверзії» з’явився у жовтні 2002 року, до Міжнародного книжкового ярмарку, який відбувається щороку у Белграді. На презентацію було запрошено автора і ту з перекладачок, яка не мешкає в Белграді. І хоча перекладачки виконали цей переклад без гонорару (видавець пояснив нам, що ризикує, видаючи книжку невідомого − тоді! – у Сербії автора, у перекладі тандему іноземки і початківця), нагородою нам були прекрасні книжки, які можна було дарувати друзям, а для мене – ще й ця можливість приїхати на презентацію. У день, коли я отримала перший примірник нашого перекладу, все було святковим і незвичайним. Напевно тому, що таким був настрій. Коли автор і перекладачі зустрілися ввечері на презентації, з’ясувалося, що всі вони, не змовляючись, убралися в ті самі кольори, серед яких домінував вишневий, один з улюблених кольорів Ади Цитрини. Більш вражаючими виявилися літературні «збіги». Коли ми у Белграді зустрілися з відомим сербським письменником Мілетою Продановичем, він розповів, що в його новому романі «Сад у Венеції», який щойно вийшов друком, є багато спільних з «Перверзією» моментів. Прочитавши твір Андруховича у перекладі, він був захоплений цими несподіваними паралелями. Романом українського письменника зацікавилися знані сербські літератори Сава Дам’янов, Драган Великич, журналісти займали чергу за інтерв’ю… Тоді більше відома як журналістка, а зараз як драматург і прозаїк, Саня Домазет, поставила авторові запитання: «А яку Ви музику слухали, пишучи окремі розділи?» Андрухович відповів запитанням: «А що, відчувається, що вона була різною?». Почувши ствердну відповідь, привітав нас із успіхом. Якщо вдалося зберегти цей змінний внутрішній ритм, це значить, що переклад удався. Успішними були зустрічі письменника з читачами і в Новому Саді, де він був гостем філософського факультету, і у Врбасі, де зібралася переважно українська діаспора. Але й тоді, коли письменник повернувся додому, книжка продовжила свої подорожі Сербією. У культурному центрі Нового Саду на її промоції виступив Сава Дам’янов, літературний вечір, присвячений цій книжці, відбувся у Пожезі, а у Ніші вона була стрижнем лекції про сучасну українську літературу. Сам автор, виступаючи перед студентами белградської україністики, говорив не лише про себе і свою творчість, відкриваючи двері до сербської літератури новим перекладам з української. Про свою подорож до Сербії він розповів у «Лексиконі інтимних міст», і дуже радісно, що у тому приватному «словнику» є Белград і Новий Сад.
А Перфецький-таки виявився трохи сербом. І зовсім не тому, що ми з Міленою його таким зробили. У самому тексті, у сербському перекладі і контексті, почали проявлятися «таємні докази» того, що «Перверзія» мала вийти і в Сербії. Сама назва роману у сербському перекладі («Perverzija») знаходить свою логічне пояснення у доповіді Перфецького, який наводить як одне зі своїх найулюбленіших тверджень таке: «Насправді ніякої дійсності не існує. Існує лише безмежна кількість наших версій про неї…». Оскільки «версія» сербською звучить як «verzija», все стає зрозумілим Perfecki+verzija=Perverzija, версія Перфецького, роман як версія світу! Або згадаймо епізод, коли Сім Гостес запрошують до танцю учасників семінару. «Ніби навмисне», Перфецькому випала панна Вівторок. Чому він незадоволений – ясно кожному сербові. Адже найважчим, часто невдалим днем у них вважається не понеділок, а вівторок. І коли герой в своєму прощальному записі говорить: «Санта Марія делля Салюте. Це замість молитви», його найкраще розуміють саме сербські читачі. Адже вони знають фантастичний вірш Лази Костича, який носить назву венеційського храму, з рефреном «Santa Maria della Salute»… Це співпадіння виявилося сюрпризом для самого автора роману, а багато несподіванок подарував роман і своїм перекладачкам. До прикладу, одна з них познайомилася в чаті з хлопцем, який їй порадив прочитати «Перверзію» (у її ж власному перекладі!), а потім вони листувалися за допомогою цього роману. Достатньо було надіслати орієнтир: сторінка така-то, рядок такий-то… і все було зрозуміло. Відповідь була побудована аналогічно. Адже цей роман – справжня скарбниця цікавих думок і слів, що випромінюють значення. Інша перекладачка могла би розповісти про те, зі скількома цікавими людьми вона познайомилася завдяки цій книзі… У літературному світі, як і у цій розповіді, стежки розгалужуються. Я пройшла лише однією з можливих, хоча можна було звернути на іншу. Тоді б ви довідалися, наприклад, що сталося з проектом української антології, яка вийшла у видавництві … ні, не у белградському «Кліо», а у новосадському «Стілосі». І була це антологія Юрія Винничука, яка вийшла як «паралельний проект» до антології постмодерної фантастики Сави Дам’янова, що вийшла… ні, не у ВНТЛ «Класика», а у ЛА «Піраміда». Стежки літературних творів, а тим більше перекладів, переплітаються у найдивовижніший спосіб. Як і шляхи людських доль. Сербський переклад «Перверзії» стоїть на початку багатьох стежок, якими пішли разом українська і сербська літератури та їхні читачі. Побажанням пройти хоча б деякими з них завершу цю свою прогулянку просторами спогадів і текстів. Це була моя версія. «А інше – для інших», − як сказав би літературний маг Мілорад Павич.
|
СЕМЁРКА АВТОРОВ:Беседка HALLЛИЧНОЕ МНЕНИЕ:Виталий ШАБУНИН:: «С политической точки зрения, Порошенко - враг пострашнее Януковича» >>> МУЖДАБАЕВ: Ніхто не хвалить Порошенка в Україні, а я хвалю. «У лютому 2014-го Україна битву за Крим не виграла ... >>> Олександр ДОНІЙ: Удар від Папи Римського в спину України. "Historic talks between Pope and Rassian Patriarh"-подививс... >>> СМИ:ВВС Україна: Круз і Сандерс перемогли на праймеріз у Вісконсині >>> "Левый берег": С 1 марта тариф на электроэнергию вырастет до 57 копеек за кВт-час Украина продолжает повышать стоим... >>> Радио Свобода: Североатлантический альянс усиливает свое присутствие на восточных границах стран-членов НАТО, чтобы... >>> СЕТИ:Андрей ДЕМАРТИНО:: Ричард Пайпс с точки зрения географии и экономики доказывает историческую предопределенность России ... >>> Анатолий ГРИЦЕНКО;: Я не расист. Але рішення вважаю хибним. З повагою і співчуттям ставлюся до біженців із Сирії. Був ча... >>> Павло БАЛАБАНОВ: Ще на самому початку свого правління "демократ" Єльцин відколов від Молдови Придністров'я. Так само,... >>> Юрий Винничук: Шлях до вільного вживання української мови і шлях до вільного вживання російської мови – був один і ... >>> |
ПРИЛОЖЕНИЯ | РЕДАКЦИЯ | СОЦ. СЕТИ | |||
---|---|---|---|---|---|
iOS | О журнале | Реклама | YouTube | ||
Android | Отдел писем | Правовая информация | Вконтакте | RSS |
© 2015 PolitikHALL. Все права защищены.